Из Василя Стуса. Пожухле листя опадає з віт...

Дата: 12-09-2015 | 17:15:32


С ветвей летят пожухлые листы
и голый ствол поскрипывает кроной.
Жизнь пренебрегши прежней обороной,
уходит. Рушит ветхие мосты,
хоронит мифы. Темень наросла,
прикрыла лихоимства и обманы
и скрыла словно серые туманы
мечты пустые,- коим нет числа.
Развеялся как чары дымный чад:
и вот от Мономахова порога,
предначертаний видится дорога,-
с нее не возвращаются назад.

*
Пожухле листя опадає з віт,
голосить голий стовбур схриплокронний.
Це — похорон життя. Безобороннийі
безоглядний розпач. Древній міт,
що стратив чари. Пітьма наросла
напростопадним муром — мов тумани
даремних змбгань, поривів, омани
твоїх безкрилих злетів — без числа.
Розвіявся далекий чар і чад:
і, вже на Мономаховому возі,
літорослі, рушаєм по дорозі,
з котрої не вертаються назад.

У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!