Был Ирод, и была Иродиада. 
И Саломея, доченька, была. 
И ей сказали, так она и рада, 
и голову на блюде подала.  

Так царь велел, и матушка сказала.  
Жрецом косматым дан был тот наказ. 
Она, глупышка, в танец разудало     
пустилась – в непристойный страшный пляс. 

Царевночка! Танцуешь виртуозно.   
Созданьице! В пылу и забытьи
как ставишь ты игриво, грациозно 
на белый мрамор ноженьки свои! 

... И подала... – расправив гордо плечи,  
от крови захмелев, как от вина. 
А что была то голова Предтечи, – 
так что же в этом смыслила она? 

 
* * *

Оригинал:  
 
Ліна Костенко (нар.1930) 
 
Був Ірод, і була Іродіада.
І Саломея, дочечка, була.
І їй сказали, то вона і рада,
і голову на блюді подала.

Так цар звелів, і так сказала ненька.
Так говорив і той кошлатий жрець.
Вона й пішла, раденька, що дурненька,
у той страшний розгнузданий танець.

Царівночко! Танцюєш віртуозно. 
Створіннячко! В такому забутті
як ставиш ти грайливо й граціозно 
на білий мармур ніжки золоті!

… І голову, в тих кучерях по плечі,
їм подала, від крові аж хмільна. 
А що була то голова Предтечі, –  
то що у цьому тямила вона?