Раба до раю не пускають...

Дата: 26-12-2014 | 21:45:38

* * *


Пам"яти
Василя Борового


Вже сорок днів, як на землі немає
кайданника й поета Василя,
вже янгол у руці кермо тримає
летючого, мов хмара, корабля,
що мав би з Василевою душею
Господньої дістатись висоти,
але ще плине над Донцем і Мжею,
повз церкви слобожанські та хрести.

Все плине, мов вдивляється востаннє
в жебрацький грудень на гріховнім тлі,
у яснотілі монастирські бані,
у грона гайвороння чорно-злі.
Там кривда, унизу, там зради й грати,
але чомусь вітрила корабля
біліють, сяють, як величні шати,
і попри грудень м"ятно віє Мати -
волошкова поетова земля...

грудень 2014





* * *


Іде війна, і старість підповзає,
і тягне за собою неміч-мотлох.
Та, мабуть, найважливіше я знаю,
бо Молоху не клявся в зграях-кодлах.
Бо й досі не позбувся щастя того
і не забув прозорого світанку,
де райдуга торкалась серця мого
на молодім післягрозовім ганку.
Я той, ким був в своїм досвітнім віці,
в передчутті вселенського розмаху.

Тож від часів метеликів й суниці
і кригу, й крицю зустрічав без страху.
Та наздогнало "братське" нас страхіття,
відвертість некерованого звіра.
І никне, жовкне безпорадне віття
над божевіллям вбивці-каноніра.
Смердить війна, і юна сила гине
від кулі, від луб"янської отрути.
Але ж життя героїв - ні, не сплине,
бо Трійця - іпостась їх триєдина:
серед живих та ще й прийдешніх бути...


грудень 2014





* * *


"Рабів до раю не пускають!" -
щосили вигукнув Сірко. -
Рабів, що в серці страх плекають,
що пили суче молоко
ще від колиски. Та й допились
аж до наруги трьох віків...
Не для рабів Господня милість
та хору янгольського спів.

Тож краще левом мертвим бути,
ніж сученям. Кремлівський хан
ізнов жбурне тебе під Крути,
під тричортові інші скрути,
пошитий в дурники Богдан!
Не за вишневу вишиванку,
за вічність вільної душі
молись досвітньо, бийся зранку,
юнак старка Сірка, Іванку,
най на останнім рубежі!

грудень 2014

Жаль, Серёж, не могу прочесть - не владею...

А всё равно - с наступающим! И может быть - пусть будет МИРУ МИР!

Дима