Дата: 05-11-2014 | 14:35:59
* * *
Вот осень-вышивальщица по клёнам
Стежком прошлась – багряным, золотым.
А листья просят: – Вышей нас зелёным!
Мы поживём ещё, не облетим.
– Порадуй напоследок, – просят кроны, –
Сады прекрасны, росы – как вино.
Клюют орехи чёрные вороны.
А что им, чёрным? Чёрным всё равно.
* * *
Воспрянула трава – такие пали росы, –
ещё бы хоть немножко не зимы!
В лесах блуждают, сгорбившись, колоссы –
деревья, – неприкаянны, как мы.
Им грустно, как и нам. Нигде не видно лета.
Застыли, посинев от холода, дубы.
Лишь там, где лось лежал, земля была согрета, –
тихонечко растут наивные грибы.
* * *
Ещё остатки яблок сторожит
Осенний сад, листву свою роняя.
А ночью что-то тихо в нём шуршит –
и стынут окна, в страхе замирая.
Метнулась тень – едва блеснул огонь
лучистых глаз холодного рассвета...
То белый конь,
то белый-белый конь
в сухой листве разыскивает лето.
* * *
Заночевали птицы на лимане.
А утром неба не было в тумане.
Дорога же трудна и далека.
– Куда лететь? – спросили вожака.
Не видит тоже неба он в тумане:
– Ещё раз заночуем на лимане.
– Нам не до сна, нам не до, не до, не до!
– Не гомоните,
Бог нам явит небо. –
А утром встало сонце на лимане.
И всходит день –
палитрой Пиросмани.
* * *
ОСЕНЬ ДИКАРСКАЯ
Косматый ветер-голодранец
на клочья рвёт в полях туман,
танцует свой безумный танец,
бьёт в бубен солнца, как шаман.
Неистов пляс зелёной расы –
надев браслеты, пояса,
гудят деревья-папуасы,
сверкают икрами леса.
Топочут с вывертом и свистом,
трясут еловый тамбурин
стволы в изгибе мускулистом –
лоснится строй янтарных спин.
Сосновым потом пахнет пряно.
Надрывен бубна жёлтый звон.
Дрожат скелеты-великаны
деревьев из иных племён.
Бредут – ни жалобы, ни стона, –
унылых пленников отряд...
С голов их скальпы обречённо
шаману под ноги летят.
(с украинского)
Оригиналы:
Лина Костенко (р. 1930)
* * *
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
* * *
Розвиднилось траві – такі упали роси!
Ще, може, буде трішки не зими.
В лісах блукають згорблені колоси –
дерева, неприкаяні, як ми.
Їм сумно, як і нам. Ніде немає літа.
Од холоду в ногах посиніли дуби.
Лиш там, де лось лежав, земля була зігріта, –
тихесенько ростуть здивовані гриби.
* * *
Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
i чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь...
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
* * *
Заночували птиці на лимані.
А вранці неба не було в тумані.
А ще ж дорога довга і важка.
Куди летіть? – питають вожака.
Він теж не бачить неба у тумані.
Ночуймо ще раз, каже, на лимані.
Нам не до сну, нам не до, не до, не до!
Не ґелґочіть,
Господь нам явить небо.
А вранці встало сонце на лимані.
І сходить день,
як пензель Піросмані.
* * *
ОСІНЬ ДИКУНСЬКА
Кошлатий вітер-голодранець
в полях розхристує туман,
танцює юродивий танець,
б’є в бубон сонця, як шаман.
І, настовбурчивши окраси –
зап’ястя, пера, пояси, –
гудуть зелені папуаси,
лисніють литками ліси.
Тупцюють з вивертом і свистом,
трясуть глицевий тамбурин
і вигинають мускулисто
янтарні спини стовбурів.
Сосновим потом пахне пряно.
Гугнявить бубон в жовтий рев.
Дрижать скелети дерев’яні
іноплемінників-дерев.
Бредуть приречено – ні скарги –
високі бранці край доріг...
І падають багряні скальпи
шаману сивому до ніг.
Валентина Варнавская, поэтический перевод, 2014
Сертификат Поэзия.ру: серия 1500 № 108370 от 05.11.2014
1 | 0 | 1840 | 19.12.2024. 01:38:36
Произведение оценили (+): []
Произведение оценили (-): []
Комментариев пока нет. Приглашаем Вас прокомментировать публикацию.