В хвилі, що плине невпинно...



* * *


Чекай-но, запальний, завзятий!
Все буде добре, як колись.
Ще зійде ранок липня з м"яти,
чекай, але не забарись.
Ще рушить у серпанок потяг,
мов подих-протяг у метро.
Благословить перстом твій подвиг
суворий пращур твій Петро.

Неси свій хрест, не відступися,
твоя ж бо кров впада в буття,
апостольської прагнуть висі
твої - і розум, і чуття.
І буде все, як має бути:
піски та глини всмокчуть кров,
і зійде знов із м"яти-рути
світанок липня, гай-любов.




* * *


"Доброго часу доби" -
пише є-мейл чарівниця.
"Щирості та боротьбі" -
чую тебе, ніжнолиця.
Третя опівночі. Тож
я відповім не одразу.
Часу повільного вздовж
буду любить твою фразу.

Я б і тебе покохав,
як би на те - Його воля.
Запах би травня вдихав,
зойк молодої тополі.
Та все шепоче мені
досвід, премудра тварина:
"Скільки ще днів в сивині?
Скільки ще див у тім дні,
в хвилі, що плине невпинно?.."





* * *


Та нічого, все нічого -
дяка Богу, слава Богу,
Іісусові Христу.
З божевільного коріння,
від насіння до старіння,
схоже, й досі ще росту.

Подивись мені ув очі,
не дівочі, не жіночі,
в очі Гарольда-бійця.
Там лунке та довге світло,
там, немов Завіту титло, -
криця й праця до кінця.

Подивись мені у серце -
там, від віку-ненажерця,
за рубцем встига рубець.
Та нічого, дяка Богу, -
ще плека мою дорогу
непоступливий Отець.

Попри всіх - усе нічого.
Ми - ніхто, та й слава Богу!
Сльози, заздрощі, брехня
вдень прийдуть, вночі зникають.
Липня пахощі зітхають,
ніч ляга на груди дня...

Благодарю, Сережа, за обращение к языку, который будет существовать и развиваться, несмотря ни на что.

Я и сам обращался к этому совершенному инструменту для выражения чувств Человека.
К сожалению, не долго и не много.

Особенно тронул второй текст.
Это и естественно.