До серця невблаганно близько...

Дата: 24-01-2014 | 21:52:58



* * *


Замріяний, на мить завмерлий,
ти прислухаєшся, чи справді
ховає Марс живії перли
занурених прадавніх стадій,
чи ще під помаранчем шкіри
забутих марсианських хронік
пульсує-грає спогад щирий -
стрибучий золотавий коник,

той, що ми з ним перестрибнули
в земне ковилля кимерійське,
все ще тримаючи минуле
до серця невблаганно близько.
То ж навіть вірші молодії
летять до нас насправді звідти,
де віяли нам сном надії
ласкаві вії Аеліти...





* * *


Ти гойдай мою люлю, зазибель, моя наречена!
Бо, хоч інших жінок я - чи перший, чи другий - забув,
крізь уривчастий сон плине спогад і тихо, і чемно,
що насправді я був.

Ти гойдай сивий кокон, де гусінь в бавовну завита,
де в пітьмі-напівсмерті вже сяє метелик живий...
І за те воскресіння дві краплі солоного мита
ти візьми в мене з вій.

То ж гойдай рівно-щиро соснову труну чи колиску
з білотілої липи. Хто був, той насправді вже є!
Затремтів махаон. І тягар атмосферного тиску
ані смужки крила, ані згадки про літеру-риску
на льоту не псує.

Серёжа, может - в рубрику на других языках?
Успехов во всём и неизбывности вдохновения!

Сразу же детство вспомнилось в Черниговской губернии! Образность и музыка неповторимая и чарующая!