#Апельсины к празднику… (Василь Стус)

    «Поэтом себя не считаю. Держу себя за человека, который пишет вiршi. И мысль такая: поэт должен быть человеком.
    Тем, что полон любви, преодолевает природное чувство ненависти, освобождается от нее, как от скверны.
    Поэт — это человек. Прежде всего. А человек — это прежде всего творец добра.
    Если бы жить было лучше, я б стихов не писал,
    а — работал бы на земле.

    Еще — презираю политиков. Еще — ценю умение честно умереть.»


    В. С. Стус
    (светлая ему память...)

Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку й горілку з перцем,
якийсь дивак, озутий у модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі “Україна” — двадцять два
п’ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смалене примусом, —
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами,
порозбігались усі, як один:
від нього так несло смаленим —
носа було навернути ніяк.
На щастя десь узялося кілька
міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук’янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?


    Почитавши вiршi В.С.Стуса в переводах Купрейченки
    решил и я перевести стихи мятежного поэта…
    выбравши стишок поближе к моим,
    смотрю, а чё переводить-то?
    И так всё понятно, если
    читатель не дурак.

    И не стал…

...рискнул тока заглавие своё придумать, простите уже...