Поэтка нежная, руситка, капризуля

Дата: 03-10-2013 | 12:16:19


Поэтка нежная, руситка, капризуля

Над последней своею бумажною книгой стихов...
Взгляд скользит и, дрожа голубиным в глазах...
Погрузилась, как в зеркало Озера в необъяснимое, мечется там ястребицей пустынной...
И не может, а может, не хочет уже возвращаться назад, в мир пещной дурноты беспросветной, ведь срам наш отринув...
Так и жить бы и жить ей в своих среднерусских стихах...

Но!

Цветок сорвала, меж страниц заложила его.
И захлопнула дверь...
И застыла, как будто навек...

И как встарь, она снова услышала ЗВУК!
Хоть и слышный едва...
И как встарь, её губы шептали, шептали, шептали ненужные этому миру ...слова.

А потом и они испарились...

* * *


Куда ж ты рвёшься улететь с обрыва,
поэтка...

Молодою ивой,
зачем,
неистовая,
корни выдирая из земли
и верви распушив,
змеёю выгнув выю,
ты бурей воешь...

А когда добьёшься своего...
Утопленницею нагою,
ещё дыша и кувыркаясь на волнах,
всего-то,
по течению плывёшь в затор, где так обломится,
что с содранною кожей ты будешь гнить среди коряг, которые…
Один в один…
С сосновой рожей.



* * *

Куда ж ты рвёшься улететь с обрыва,
поэтка...

Молодою ивой,
зачем,
неистовая,
корни выдирая из земли
и верви распушив,
змеёю выгнув выю,
ты бурей воешь...

А когда добьёшься своего...
Утопленницею нагою,
ещё дыша и кувыркаясь на волнах,
всего-то,
по течению плывёшь в затор, где так обломится,
что с содранною кожей ты будешь гнить среди коряг
...с сосновой рожей.

& & &

Поетка ніжна… Ще й руситка… Й вередуха

Над останньою,над паперовою книгою віршів своїх...
Погляд ковзає, ковзає, і…
І тремтячи чортячим в очах...
Занурилась, як в дзеркало Озера
…в нез'ясовне,
прокидається там солов’їним,
зегзіцею...
І не може, а може, не хоче вона повертатись назад,
в світ пічної нудоти, де сором навіки відлинув...
Так і жити б і жити…
У своїх, у слов'янських, у віршах...
Їй…

Та!

Квітку зоряну з неба зірвавши,
між сторінок заклала її.
І закрила всі двері...
Й застигла, неначе навік...

Але!

Як у давню свою давнину,
вона знову почула цей ЗВУК!
Хоч і чутний нам, ледве...
І як в порожнину,
її губи, як ті пелюстки шепотіли, вишіптували
...СЛОВА,
непотрібні нікому вже...

А потім…
І вони…

Розтанули…

* * *

Куди ж ти рвешся, щоб зірватися з обриву,
поетка...
Вербою гнучкою,
у
…несамовітті,
коріння видираючи з землі
і лози розпушивши…
Та ще й змією вигнувши лелечу вию,
ти з бурею вовчицям, лютим виєш, виєш...

А от, коли доб'єшся й ти свого...
Утопленицею нагогОшеною усесвишнім,
ще дихаючи
і
перекидаючись на хвилях…

Всього лише,
за течією ти
пливеш в завіз навколишній, торішній
де так обломиться,
що з зідраною шкірою
ти гнитимеш серед корчиць
з сосновою
із твар'ю…

Та ще й, з невірою
вселенською…

На нью!





Ицхак Скородинский, 2013

Сертификат Поэзия.ру: серия 1014 № 101353 от 03.10.2013

0 | 1 | 1572 | 29.03.2024. 02:18:03

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []


Со вторым знакома и откликалась. Но первое ещё пронзительней. Спасибо, Ицхак!