Дни вздыбились. И год – как чёрный бор
простёрся в облака главой колючей,
над пройденным навис волною-кручей,
и будущему стал наперекор.

Мой поводырь страданий, ангел мой,
восставь меня над валом тем могучим,
чтоб я последний раз свой взор измучил.
И с кручи – прямо в омут головой.

В грядущий свет. Пусть стынет век, как лёд –
и стыд, и честь продлят минуту эту,
и нет конца суровому поэту,
и нет преград, чтоб задержать полёт.

Век, год, мгновения прошли – взлетаю –
и горизонт открытый озираю.
-298-




Оригинал

Дні стали сторч. І рік – мов чорний бір
простер у хмари голову колючу.
Він над минулим дибиться, як круча,
і шлях заслав – майбутньому всупір.

Мій ангеле, страждання проводир,
знеси мене над хвилю ту летючу,
нехай востаннє спогадом омучу
свій зір. І з кручі – прямо в водовир

потомних літ. Хай вік схолов, мов лід –
ще довгий встид подовжить хвилю лету,
нема кінця суворому поету,
немає краю. Ні віків, ні літ,

ні миті вже не вистане – рушаю –
і перебіжне обрій озираю.