Владимир Гутковский

***
Неторопливый шаг, замедленная поступь
нащупывает жизнь вслепую потому,
что, наконец, постиг – ты в лучшем из спокойствий -
и можно вновь и вновь ввергать себя во тьму.

Прикосновенье рук - и жажда, и ненужность.
Пусть время бьёт ключом - оно пройдёт, молчи, -
сработанным, как конь, избитым, как Петрушка,
бесплодным и седым, как лунные лучи.

Навстречу, по пути – безжалостным, как урка,
оно из всех щелей глядит не впопыхах,
чтоб душу остудил его последний сумрак,
прикосновенье рук, неторопливый шаг.

(оригинал на украинском)

***
Притишена хода, непевність перших кроків
намацує буття наосліп лиш тому,
що ти вже зрозумів – то твій єдиний спокій –
і згоден знов і знов поринути в пітьму.

Таємний дотик рук – і потяг, і відраза.
Нехай нуртує час – він все одно мине, –
спрацьований, як кінь, підтоптаний, як блазень,
безплідний, як усе у світі осяйне.

Назустріч й мимохідь – безжальний, наче ворог,
він із усіх шпарин спроквола вигляда,
щоб душу застудив його останній морок,
таємний дотик рук, притишена хода.