***
Страшны слова, когда они молчат,
Когда они внезапно притаились,
Когда не знаешь, как слова начать,
Ведь все слова чужими уже были.

Кто ими плакал, мучился болел,
С них начинал. Прошли века немые.
Людей мильярды, слов мильярды, дел,
А ты все должен совершить впервые.

Величье было и паденье Рима.
Асфальты были, были голыши.
Поэзия - всегда неповторимость,
Бессмертное касание души.

***

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.