Причуды. Вопли из предбанника преисподней. Цикл

Дата: 07-12-2006 | 01:32:58

И мой язык стал языком гордыни
И для других невнятным языком.
А. Тарковский

Я

Глазами умирающей макаки
гляжу на этот мир….
Теперь –
я стал….

Уже
не человек –
еще
не зверь,
всю жизнь свою прошлявшийся во мраке
привязанностей гибельных, и вот –
я вижу,
что сам черт не разберет –
как
так
случилось –
в чем моя вина….

Всю жизнь я был
собачий бог –
стал –
ВОЛЧИЙ САТАНА….

* * *

МЫ

А что же мы?

Как раненые звери,
что заползают умирать в кусты,
всю жизнь
в мир тусклый
всматривались….

И не верили!

Что все, кранты….

И задыхаясь от натуги,
срываясь в петушиный всхлип
в сей час
мы –
не себя,
куда нам,
судим….
Всегда,
везде,
во всем
ДРУГИХ….

* * *

А ТЕ….

…Кто был достойнее –
спились,
скололись,
бросились с обрыва,
те, что пожиже –
добровольно
заперлись
от нас
жестоковыйных
и
спесивых…

Психиатричка –
рай
и
ад…

Ад для тишайших и бездумных,
рай для убийц и просто буйных…

А в остальном –
бесхвосты
худородные -
четлане,
мужики,
подсаки…

Глядим на этот мир
из преисподней….

Глазами умирающей макаки…


* * *

Моё литераторноё небытиё

Вот….
Если Вы, читатель мой,
посмотрите в литературный мелкоскоп,
то тут-то и увидите меня,
поймёте, наконец, что
я,
всё ж,
меньше,
меньше,
меньше, чем поэт,
к тому же глуповат….
Уж извините….
И что нассссс ссссскопище,
больных на голову,
полуслепых и сумасшедших….

У райского порога.

…Ну, а я!
Пишу по-старому,
и Родину нашёл,
среди таких же,
как и сам….

…И что моё небытиё….

Конечно же!
Конечно – не от бога!

..................................

Украинский вариант

..................................

Чудасії. Репет з передбанника пекла

Я

Очима мертвої макаки
дивлюся в світ…
Я…
Вовкулака?

І вір не вір,
що все життя своє провештався у вирі
прив'язувань згубних…

Така невдача
і ось – наприкінці,
я бачу, бачу
де моя провина…

Бо половину…

Свого життя
я був
собачий бозя.
А після став
як
ВОВЧИЙ САТАНА…
Невдовзі.

* * *
МИ

А що ж до нас?
Як очманілі звірі,
що заповзають помирати у кущі,
ми все життя вдивлялись в світ тьмяний…
І
…не вірили!
Що все,
кранти…

І задихаючись від марної надсади,
зриваючись у півнячий у схлип,
у сю годину ми –
ні, не себе,
куди нам,
ми судили…
Завжди і скрізь,
у всьому
ІНШИХ ТИХ…

* * *
А ТІ…

Хто був у вишині –
Спилися…

Скололися, чи
кинулись у прірву,
інші,
та не ті,
по волі,
повелися в самоті
від нас жорстоковийних і кмітливих.

У дурхатинці – як їх всіх питати?
Чим катувати, милувати?

Там,
рай для вбивць і сплоха буйних
і пекло длявих та бездумних…

А…

А на останнє –
Ми, патлаті,
…безхвості худорідні,
мужики,
підсаки.

Цей світ дивуємо
зімлілими
очима…

З сласної пики
мертвої
макаки.


* * *


Чудасії. Моє літераторне небуття

Тут, от таке…

Якщо і Ви, читач люб'язний мій,
поглянете в літературний дрібноськоп,
то зразу і побачите мене,
і зрозумієте, нарешті,
що і я,
все ж,
менше, менше, менше,
ніж поет…

До того ж дурнуватий…
Вибачайте…
Якщо, хоч щось не так…

І що нас скопище,
напівсліпих і божевільних,
на голову навіки захворілих…
У райських кущах…

Ну, а я!
Пишу,яким і став,
та Батьківщину не знайшов,
серед таких же, як і сам..

І тому, небуття моє..
Звичайно і свідомо –
не від бога!







Ицхак Скородинский, 2006

Сертификат Поэзия.ру: серия 1014 № 49731 от 07.12.2006

0 | 0 | 2727 | 29.03.2024. 03:23:41

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []


Комментариев пока нет. Приглашаем Вас прокомментировать публикацию.