Доречі це, чи не доречі,
Але в житті буває мить,
Коли тягар важкий на плечі
Лягає і душа болить.
Всі негаразди і печалі
Зійшлись доразу, голова
Порожня, мов її відтяли,
Повитягавши всі слова.
Ти йдеш, а тебе скрізь штовхають,
Ти спиш, а спати не дають.
І серце болісно стискає
Тяжка і безнадійна лють.
Хапаєш сам себе за плечі,
Стискають зуби язика.
Доречі це, чи не доречі,
Чому ж ця мить така важка?
Найтяжче ж, як в таку хвилину
Ніхто руки тобі не дасть,
А штурхонуть рукою в спину
І затовчуть в багнюку, в грязь.
Дай Бог такого не дожити
І пережити страшу мить.
Ми безпорадні, наче діти,
Коли у нас душа болить.