Заговоры в два голоса (по мотивам Юрия Гудзя)

Дата: 21-09-2004 | 21:32:13

1

он: я видел ящерицу я любил Марию
я жил в чужих городах

она: чтобы сохранить увиденное нужно было умереть

он: кто я теперь? немой свидетель одичанья пейзажа?

она: снег – точки между слов, обратившихся в пепел

он: изгнанники из Рая ученики зимней тишины
мои дети и родители одновременно

она: во сне я прикоснулась щекой к его руке

он: ты была там ребенком:
вода влекла свет бесприютного удивления

она: мгновение – это яйцо птицы и змеи, в моем ухе забытое кем-то

он: совпадение безмолвности твоего тела
с безмолвностью теплой ночи

ты заснула а пальцы моих рук еще дрожат


2

он: утро литеры «А»
еще не рожденный (Я?)
в стеклах пепла в темноте заоконной
око белого ящера
побежденного иконоборца
ошалевшего от безумного избытка
убитой (незабытой) шелесто- шорохо-
шестикрылой добычи

она: принуждение жить от «А» до «Я»?
сиротство литер тайной азбуки…

он: тела твоего белая сдоба
светится крошится
на столе самосейного хроноса-людоеда
чьи-то следы на утреннем сновидении снега
ведут к ледяной реке
напротив жестов суетных движений
харончика-перевозчика
чья-то Душа возвращается домой
из убежища разломанного пополам тела
колеблется: ей нечем заплатить
пе-ре-куп-щику молодого света
всех щедрых появлений из детских кладов забытья
почерневших на морозе яблок

она: скорей отсюда – вдруг успеем перейти
до темноты босые по воде замерзшей
к горе днепровской к Лавре в теплых звонах


Юрий Гудзь З М О В И

I

він: я бачив ящірку я любив Марію
я жив по чужих містах
вона: щоб зберегти побачене треба було померти

він: хто ж я тепер? свідок німий здичавіння пейзажу?
вона: сніг - це багато крапок
поміж слів, перетворених в попіл

він: вигнанці з Раю, учні зимової темряви,
мої діти й батьки одночасно
вона: увісні я притулилася щокою до його руки

він: ти була там мала: вода волокла світло
безпритульного подиву
вона: мить - це яйце птаха й змії,
кимось у вусі моєму забуте
він: співпадіння безмовності Твого тіла
з безмовністю теплої ночі

Ти заснула, а пальці моїх рук все ще тремтять

З М О В И

II

він: ранок літери "А"
ще ненароджений (Я?)
в шибах попілу в темряві завіконній
око білого ящура
побореного іконоборця
знетямленоого божевільним надлишком
забитої (незабутої) шелесто-, шерехо-
шестикрильної здобичі
вона: примус жити від "А" до "Я"?
сирітство літер потаємної абетки...
він: тіла Твого біла здоба
світиться-кришиться
на столі самосійного хроноса-людожера
чиїсь сліди на вранішнім сновидді снігу ведуть
до зкрижанілої Ріки
навпроти жестів, рухів метушливих
харончика-перевізника
чиясь Душа вертається додому
зі сховища колись розламаного навпіл тіла
й вагається, бо нічим заплатить
пере-куп-нику молодого світла
всіх щедрих з'явлень з дитячих схронів забуття
зчорнілих на морозі яблук

вона: ходімо звітси - мо' встигнемо
до ночі перейти босоніж по воді замерзлій
до лаврської Гори
і теплих дзвонів






У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!