Талант митця народжує світи...

* * *

Талант митця народжує світи,

Які стають реальніші, ніж справжній.

Таку уяву має щирий майстер,

Що плід її спроможний поруч йти.

 

Коли тобі герої гарних книг

Зі сторінок яскраве щось розкажуть –

Не просто "оживають" персонажі,

А робляться живіші від живих.

 

Ось лицарі сідають у човни,

Шукаючи пригод. Чи вроду дами

Оспівують чарівними рядками...

І прагнеш жити гідно, як вони.

 

Якщо у цьому світі ти ізгой,

Уявний світ тебе чимдужче кличе.

Наслідуючи їх характер й звички,

З героями і ти уже герой!

 

...А десь на хвилях радісних відлунь

Гойдаючись, той посміхнеться тихо,

Хто вигадав це все тобі на втіху –

Замріяний мудрець, простий чаклун...

 

 

* * *

Ще тут. І дням нема кінця.

Ще прагнеш наздогнать важливе

І апелюєш до творця

Оцих небес з анонсом зливи.

 

Де мокнуть хати під дощем,

І в кожній – у куті ікона,

Що ронить в душу ніжний щем

Й сльозу вичавлює солону.

 

І мить така між жорен днів

Не му́кою стає – муко́ю,

Тим борошном з відбірних слів

Для їжі розуму тривкої.

 

А в тебе у куті – нічник,

Блокнот і олівцевий змилок,

Тож сповідь схимницьку почни,

Візьмись за віршосвятне діло.

 

Й допоки ще горить свіча,

Забудь про жалюгідні статки,

Себе усього читачам

Роздай до нитки, до останку!

У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!