Віра моя - останнє, що в мене є...

Віра моя – останнє, що в мене є.

Інше не має сенсу: порожнє, блудне...

Всюди стрічаються випадкові люди,

Сонце сідає, темрява настає.

 

Це вже занадто – довге земне життя.

Більше за тебе, мене чи за будь-кого.

Світло згасає вподовж шляху вузького,

Що простягнувся звідти в невороття.

 

Ось я дивлюсь на тебе в глухім куті.

Сонце та віра тануть, мов лід в долонях.

Люди навколо мене чужі, сторонні.

Ти все німуєш в сонному забутті.

 

Іноді навіть здавалось – ловив твій сміх,

Чув твої співи, бачив вологі очі, –

Впертий глупак, до дивовиж охочий,

В чім я хоч раз переконатись зміг?

 

Дай мені відповідь! Перед тобою знов,

В мрії останній падаю на коліна.

Може, людей я не любив сумлінно –

Лише до тебе я не втрачав любов.

 

Знов мій псалом вторить тобі в унісон,

Знову здається – чую твій сміх та співи,

Поруч з тобою радісний та щасливий.

Тільки, на жаль, це був лиш солодкий сон...


У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!