Людмила Перекос Якщо у безвість кане час

Когда уйдёт в безвестность время,

За миг надежды зацеплюсь,

Пойму, что я не тут, не с теми,

Вдруг повзрослею. И влюблюсь.

 

Душа, не старься! Без расчётов

Тебя прошу, как нищий грош,

Любви-сонаты дай мне ноты,

Где все аккорды – фальшь и ложь.

 

Но я её в безмолвном зале

Тебе сыграю на рояле,

Где страх предзимья пальцы студит,

Но что-то будет, что-то будет…


Якщо у безвість кане час,
Коли іще жила надія,
І я, нарешті, зрозумію,
Що "подорослішати" час, -
ПостАріє душа моя,
І моє серце охолоне,
І я звільнюся із полону
Ілюзій... --
Усвідомлю я,
Що вже для тебе не існую,
І це - реалія життя...

Та і цього від тебе я
І не дізнаюсь, й не почую...




У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!