Ще навкруги сніги, сніги,

річки стискають береги,

та видно, начебто здаля,

як прокидається земля.

Цвірінь-цвірінькають оці

завжди вертливі горобці,

сріблясто-сині бурульки

під дахом плачуть залюбки.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я сну вже волю не даю,

бо думку думаю свою,

щоб до землі раніше встать

і з добрим ранком привітать.