Простоволоса, з маківками щік,
Богинею над річкою туману
Пливеш. А спереду, неподалік,
Суницями виблискує поляна.

Кривавих ягід стиглий аромат
Нас вабить до угідь земного раю.
І я, тебе жадаючи стократ,
В твоїх очах, як у вогні, згораю.

Лише кровинки виловивши з трав,
Твоя рука до губ моїх підносить,
Як ти, мене по імені назвав,
Легким серпанком танеш поміж сосен...

І я кричу: "Спинися! Не щезай!"
Та прокидаюсь, більш мені не спиться...
А по щоці моїй повзе сльоза,
Густа, червона, схожа на суницю.

на фото: малюнок до цього мого вірша
художниці з Житомира Катерини Дацун