Пилип Орлик

І коли дивився він вдалечінь,
Обіймаючи серцем свою Вкраїну,
Сивий сокіл спав на його плечі,
Сивий кінь хропів, ворушив сивини
Сивий вітер, торкаючись його скронь,
Булаву сильніше стискали пальці,
Аж тремтіла мужня його долонь,
Від сумних думок козака-вигнаньця.

У чужому полі, чужій межі,
Відчував, як пахнуть тамтешні квіти:
"Україно-матінко, розкажи,
Чи підеш зі мною на московитів?"
Та Вітчизна змовчала, мов німа,
Від біди крокуючи у халепу;
З тої миті спокою нам нема,
Як тоді, за Карла та за Мазепу...






Олег Озарянин, 2017

Сертификат Поэзия.ру: серия 1027 № 128348 от 06.07.2017

0 | 0 | 1078 | 28.03.2024. 13:05:26

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []


Комментариев пока нет. Приглашаем Вас прокомментировать публикацию.