* * *
На цыпочках иду обратно к дням,
Как солнце, согревающим меня.

Там дом и горизонт любимых рук,
Душа ещё не ведает разлук.

Есть время для друзей, гостям – почёт.
И счастье есть. И доченька растёт.

И сын рисует розочку зари,
Как Принц из сказки Сент-Экзюпери.


* * *
Навшпиньки повертаюся в ті дні.
Вони, як сонце, сходять у мені.

Там є наш дім і обрій твоїх рук,
і ще душа не відає розлук.

І ще є час для друзів і гостей.
І щастя є. І донечка росте.

І син малює квіточку зорі,
як той Маленький принц Екзюпері.

(Ліна Костенко)