В.Стус. Ти десь блукаєш досі, босоніжко

Ещё ты, босоножка, бродишь где-то
В лугах, по ранним травам. По росе.
Ты одуванчик. Ты цветёшь в красе,
Даря улыбку ласковому лету.
Ты утро возвестишь – и стихнет луг,
Ему б напиться песней молодою,
Как свежей родниковою водою,
И до тех пор не знать косарских рук.
Ещё клепают косы. Запевай,
А грусть-печаль свою сплети колечком
В венок, и отпусти по волнам речки.
Пока ж он не исчезнет – не смолкай.
Воды криничной в розовых ладонях
Тебе до уст моих не донести…
За расставанье, за любовь прости,
И за печаль, что в грустных соснах тонет.

-261-



Оригинал

Ти десь блукаєш досі, босоніжко,
По ранніх травах. В лузі. По росі.
Ти кульбаба. Ти повнишся в красі,
Довірливу ховаючи усмішку.
Ти заспіваєш ранок. Стихне луг —
Йому б напитись пісні молодої,
Джерельною упитися водою,
Поки віддатись до косарських рук...
А доки коси клеплять — заспівай,
Засій свій жаль і заплети кісничку,
І кинь вінок у журкотливу річку,
І заким він не зникне — не змовкай.
Джерельну воду в пригоршнях червоних
Тобі до уст моїх не донести...
І за розлуку. Й за любов прости,
І за печаль, що тоскно в соснах тоне.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2012

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 94337 от 26.07.2012

0 | 2 | 1949 | 26.04.2024. 21:39:29

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []