Бес словесный

Дата: 03-11-2010 | 13:21:04

Ні тебе, ні Парижу

Від того, від того, від того,
що душа, як той чобіт зносилася,
човгає, човгає, човгає…

І як загнаний звір, прикидається чварою в житі.

…А з дзеркала тупо вдивляється в мене дідок – біс словесний.

…А серце.

Не римується з долею…

Що ж!

Я приймаю все це, щоб той біль дотерпіти до смерті.

І диво!

Е для мене за що учепитися…

Гуску вловивши у лузі зеленому під Запорізькою Січчю, видираю з хвоста пару пір'їн,
пару пір'їн, що кращі,
і,
з картріджів
викинутих,
приготую чорнило...

А потім,
вночі,
над листом біло пінним свої воркування та сни
починаю...

Розкреслювати...

У саду...

Ось, доріжка, пирієм слизьким заросла,
до кручі,
тінь твоя під горішиною,
світом освітлена...

З неба –
виразно –
голос:
– Усе, мій коханий, прости!
Ні тебе,
ні Парижа я вже на побачу,
я вже на побачу-у-у.
...Ніколи

Ні!!!

Лечу за тобою,
Ой, ти, божечко ж боже, це ребра...
це ребра мої...

…Оговтавшись,
приклавши холодного до голови
просвітленої...

Знов...

Шепочу за луною твоєю услід:
– Ні тебе,
… ні Парижу,


Ніколи, ніколи, ніколи…

* * *

Ни тебя, ни Парижа

От того, что душа износилась до дыр
и, как загнанный зверь, притворяется мертвой,
а сердце…
Не рифмуется с жизнью.
…А из зеркала тупо глядит на меня
старичок – бес словесный.
И я принимаю всё это,
чтоб жизнь дотерпеть до конца…
ЭКА НЕВИДАЛЬ!
Есть мне за что уцепиться –
живого гуся изловив на планете Земля,
выдираю
пару перьев получше,
из картриджей старых готовлю чернила…
И ночью
над листом белопенным
свои воркования-сны начинаю расчерчивать…

Сад…

Вот, дорожка, пыреем заросшая скользким к обрыву…

Тень твоя над обрывом,
луной освещенная –
голос - отчетливо –
- Всё, мой любимый, прощай!
Ни тебя, ни Парижа
я уже никогда на увижу-у-у…

Лечу за тобой –
боже –
ребра!

…Опомнившись,
лед приложив к голове просветленной,
повторяю за эхом твоим –
- Ни тебя,
ни Парижу,
я уже…
Никогда, никогда, никогда…

* * *

Дзьобик пташки колібрі годую
нагодами пагод безсоння
і душа охолола
летить у бездоння пустель.
Тра-тру-тє…
Те, що вабить вірші безхімерні мої
позолотою щастя росхреслого в радість безхмарну…

А серце-метелик надії
у печаль весняну відлітає,
а там…

Безтям бестіям…

І тру-тру-тра-та-там…
Там кінчається пустка нічна,
стогін-скрип журавлини колодязної
в повсякденність,
у клопіт живий повертають мене.
А годинничок півнем співає…
Ку-ку-ку-курррєєєкууу!
Курррєєєкууу!
Ку-ку-ку!

Засинаю не тут і пробуджуюсь зовсім не…
Там, тра-та-там…
Тамтратам.

* * *

Ніччю млість загорнула нас, стала такою, що, …чи, хочеш не хочеш, примружишся і замурчиш, як той кіт, шию спрігши і очі заплющивши, зойкнеш…
- Ох, любонько-любко... Одна ти для мене - коханка , вахлачка, лемішка, байстрючка моя, хавава тобі, мила бамбулочко, їди, притулись найщиренько, хоч ненькою стань, хоч жалій, хоч убий, хоч на нічку одну, та щоб так, щоб я …запам'ятав хвилі ці до останніх хвилин дожиття, і щоб линула млість ця до хмар і весь світ огортала дур-зіллям останньої нашої зустрічі…
Бо…
Ніччю…
Млість…
І як хочеш…
І очі твої…

* * *

Махаємо крильцями… Що є сили

Віртуальна твоя вишиванка скрізь ритми розчавлених примх.
Витяг з тих відчуттів, що найпершими стиснулись в серці,
сліз,навіяних стерхами в небі надій…
Луни місячні, ті, що нашіптують щось безборонне…

Далі, вірші нічні…

Ті мільйони сторінок в Інеті, що пожовтіли б навік на папері.

Світ безгнівний дівочих страждань

…та жаги

неподіленої.








"...живого гуся изловив на планете Земля,
выдираю
пару перьев получше,
из картриджей старых готовлю чернила…"

Изумительно!

Дякую, Іцхак!
А.К.

Игра слов здесь сочетается с чувством слова...
С уважением - Маргарита.