Иосиф Бродский. Письма римскому другу

Дата: 02-07-2010 | 13:12:08

(ссылка на оригинал)

http://www.litera.ru/stixiya/authors/brodskij/nynche-vetreno-i.html

(перевод на украинский)

Йосип Бродський

ЛИСТИ РИМСЬКОМУ ДРУГУ

(З Марциала)

*

Нині вітряно і хвилі з перехльостом.
Скоро осінь, все зміниться у окрузі.
Зміна, Постуме, цих фарб є більш серьйозна,
ніж як подруга вдяглась в новому дусі.

Діва тішить до межі , хоча б й хотіла -
далі ліктя не підеш або фасаду.
Скільки ж радісніше гарне поза тілом:
ні обійми неможливі, а ні зрада!

*

Посилаю тобі, Постуме, ці книги
Що в столиці? М'яко стелять? Спати жорстко?
Як там Цезар? Що він робить? Все інтриги?
Все інтриги, імовірно, та обжерство.

Я сиджу тепер в саду, горить світильник.
Ні коханки, ні прислуги, ні знайомих.
Замість тихих цього світу і всесильних -
лиш комах гудіння ладне біля дому.

*

Тут лежить купець із Азії. Кмітливим
був купцем він - діловий, не злив нікого.
Згаснув швидко: лихоманка. По торговим
справам він сюди приплив, а не для цього.

Поряд з ним - легіонер, під грубим кварцом.
Він в боях колись Імперію прославив.
Стільки раз загинуть міг! а згаснув старцем.
Навіть, Постуме, у цім не має правил.

*

Хай і справді курка, Постуме, не птиця,
та з мозками курки будеш мати горе.
Вже як випало в Імперії родитись,
краще жити десь в провінції у моря.

І від Цезаря ген-ген, й від завірюхи.
Улещати зайве, критися, носитись.
Промовляєш, всі намісники - злодюги?
Та злодюга краще все ж, ніж кровопивця.

*

Переждати разом зливу цю, гетеро,
я готовий, та давай-но без торгівлі:
бо сестерцій з покриваючого тіла
все одно, що дранку прагнути з покрівлі.

Протікаю, кажеш ти? Та де ж калюжа?
Щоб калюжу залишав я, не бувало.
Ось знайдеш собі яке-таке подружжя,
він тоді і протече на покривало.

*

Ось й прожили ми вже більше половини.
Як повідав сивий раб біля таверни:
"Озираючись, ми бачимо руїни".
Погляд, певно, дуже варварський, та вірний.

Був в горах. Тепер сиджу з важким букетом.
Розшукаю дужий глек, води наллю їм…
Як там в Лівії, мій друже, - або де там?
Що, ще й досі наше військо там воює?

*

Тямиш, Постуме, намісника сестрицю?
Худорлява, але з повними ногами.
З нею спав ти… Нещодавно стала жриця.
Жриця, Постуме, й спілкується з богами.

Приїжджай, пригощу винами та хлібом.
Слив з’їмо. Тебе почути буду радий.
Постелю тобі в саду під чистим небом
і скажу, як називаються плеяди.

*

Скоро, Постуме, твій друг, що вмів складати,
борг свій давній відніманню вже заплатить.
Забери з-під ліжка те, що заощадив,
там не дужо, втім на похорони хватить.

Їдь тоді на вороній своїй кобилі
в дім гетер попід міську надійну стіну.
Дай їм ціну, за яку вони любили,
щоб за цю ж вони й оплакували ціну.

*

Зелень лавра, що доходить до тремтіння.
Двері навстіж, запорошене віконце.
Стіл покинутий, залишене начиння.
Полотно, що увібрало спеку сонця.

Понт шумить у чорній загорожі піній.
Дрібне судно з вітром бореться у мису.
На розсохлому ослоні, - Старший Пліній.
Дрізд щебече в шевелюрі кипариса.

Березень 1972




У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!