Моя тщетная попытка усмешливого примирения

Речь сегодня о гениальном предвидении моего любимого поэта.

Павло Тичина

На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви
постмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.

Кто только не потешался над этим стихотворением во времена лихих годин. А теперь оно, по моему, чисто субъективному мнению, являются гениальным предвидением сегодняшних событий. Конечно, Майдан теперь пишут с заглавной буквы, вместо церкви – Хата…
Взвод конников тогда насчитывал всего четыре всадника.
А всё остальное…

Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

Уж, чего-чего, а флаги были там, действительно, всех и немыслимых расцветок, трепещущие на морозном ветру…

та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

…И чабанов, не сосчитать.

А когда всё закончится миром, полагал я, то…

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.

Не могу удержаться, впечатываю сюда моё, смоё любимоё, из Павла Григорьевича.

Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —

Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий та сумний.
Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум
природа. Люба. Щира.
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила —
Не раз свій смуток хоронила
В самій собі, в піснях своїх.
Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —
Мов перед образом Мадонни.
Лиш
від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони, —
Узори сліз
Лише з-над хмар часом прилине
Прощання з летом журавлине —
Погасле, як грезет із риз…
Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все
вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба, журба…
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба.


У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!