Михайло Орест. Дни счастья, вы в минувшем потонули!..

Дни счастья, вы в минувшем потонули!
Не стерся, не поблек ваш образ, нет:
Иду в леса, где мой остался след,
Где слышен шум: деревья не уснули.

О! здесь молниеносный бег косули,
Орляк и сладкий земляничный цвет,
Боярышник, кукушки клич: рассвет, –
Я пью блаженным слухом звук июля.

Вдруг краски счастья гаснут. И во тьме
Квадрат окна, но в нем чернеют прутья.
В железе дверь. Как тихо! Я – в тюрьме.

О духи! Не хочу здесь в смерть шагнуть я,
Сын воли. Разорвите злую сеть!
Я плачу, я прошу – не умереть!


Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.

Я бачу блискавичний біг козулі,
Таємну папороть і тихий глід,
Суниць я бачу ароматний плід
І п’ю блаженним слухом клич зозулі...

Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі
Квадрат вікна біліє. Чорні ґрати,
В залізні двері. Тиша. Я – в тюрмі.

О духи! Я не хочу тут конати,
Я – волі син. Порвіть погубну сіть!
Я плачу, я благаю, поможіть!

1939

У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!