В.Стус. НІЧ СКУЛЬПТОРА

НОЧЬ СКУЛЬПТОРА

Мой торс изваян в мраморе.
И в горле
увяз мой крик:
не в силах продохнуть.
Глаза мои
угасли, словно звёзды,
а руки цепи рвут,
но их не разорвать мне.
Есть горькая отрада в том,
что мрамор
издревле выучен безмолвным быть.
Пускай немеет горе,
тихнет боль,
закованные в камень,
словно в латы.
Так властвуй надо мной,
желанный сон,
покуда день не водворится звонкий,
воздевши в небо солнце, как фонарь.
А до тех пор – ни звука:
стихни ночь,
молчи печаль,
под кованым забралом.
Стой гордою в молчанье
и считай
часы, и дни, и годы, и столетья,
пока однажды не прорвёшься в крике
степных пожарищ ярого огня!

-259-




НІЧ СКУЛЬПТОРА

У мене тіло з мармуру.
І в горлі
спинився крик:
несила продихнуть.
У мене очі
згасли, ніби зорі,
а руки рвуть ланцюг,
котрий не розірвати.
І є гірка відрада в тім,
що мармур
научений мовчати од віків.
Хай мовкне горе
і німіє біль,
одягнені у камінь,
мов у панцир.
Тож уподоб мене,
бажаний сон,
допоки день не вихопиться з дзвоном,
узявши сонце віще, мов ліхтар.
А покищо — не руште:
тихни, ніч,
змовкай, печаль,
в важкому заборолі.
Стань гордою в мовчанні
і лічи
хвилини, дні, роки а чи століття,
допоки не прорвешся раптом криком
пожарищного степового дня!

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2012

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 94139 от 12.07.2012

0 | 0 | 1569 | 19.04.2024. 07:28:16

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []