Щастя злива/Весно


Що ж ти?
Де ж ти, щастя злива?!

Ось...

Вже кожен день
небо тут
жовто-блакитне,
в сковорідці тінь,
кипінь
хмарок кучерявих
в небі пропливе –
спокушає, що ось-ось
і на Негев щоб прийшлось,
хай не дощичку – туманів..

Вуй!

Ковзнувши крізь Стамбул,
щастя знову відлітає в дальні краї...

Друзі, друзі де –
мої...

Ввечері,
напившись чаю,
телевізію вмикаю…
Ось він!

Ось!!!

Відповідаю –
лупить….
Вшпарить?

Йде!!!

...Придивився –
ні...

Не те!


А, що - те?

...Вже, котрий рік
в дзеркалах Тарковського
безліч гроз і рік...

Він...

Немов – верблюд в пальті..
Краплі...
Крапельки не ті!!!

* * *

(Прожект Билингва)

На грудях галявинки,
рваною ранкою –
проталинка.

Бризкає в очі
сяянням світу –
страз первоцвіту.

А на тих, що трепечуть,
на пелюстках,
до ранку –
відблиск
світанку.

І з рос замерзлих,
скупа
сльоза.

А за лісом...
За лісом!!!

Тріпоче…

Весіння роза вітрів –
гроза.

Дуже гарно, Іцхаку!

...
в сковорідці тінь,
кипінь
хмарок кучерявих
в небі пропливе –
спокушає…


Одначе треба не дощичка, але – дощичку (родовий відмінок ?).
А.К.

Ицхак, что ж так о счастье печально то! Стихотворение понравилось! Это скорее ностальгия... Настоящая получилась!