В.Стус. Який бездонний цей горішній сон

Какой бездонный этот вышний сон!
Как просинь изумрудна и тревожна!
И ни ума лишиться невозможно,
ни вызвать из груди проклятий стон.
О рай земной, возьми меня в полон,
хоть ты такой же, как и я, порожний.
И, подарив, мне гордый плен вельможный,
дай перейти с тобою Рубикон.
Иль дай освободиться от препон,
ведь каждое зерно во мне созрело.
Правдивое, оно растёт сквозь тело,
неся с собою шум высоких крон.
Моя беда – курган мой, террикон,
мой первый крик, иль погребальный звон –
над домовиной или колыбелью –
громами распростёртыми гремит.
А свет, тот, что остался за дверьми,
пускай искрится звёздною метелью.

-190-



Оригинал

Який бездонний цей горішній сон!
Яка блакить — зелена і тривожна!
Ні тобі збожеволіти не можна,
ані зродити із грудей прокльон.
Розкоше світу, йми мене в полон,
адже і ти така, як я, порожня.
Тож полони мене, усевельможна,
дай перейти з тобою Рубікон.
Чи дай звільнитися з оцих запон,
в мені бо проросла зернина кожна
і кожна плідна, і туга й неложна
в собі зібгала крик високих крон.
Це горе — пагорб мій і терикон —
моє новонародження і скон,
неначе домовина і колиска,
уже просторить скулені громи.
А світ, що причаївся за дверми,
хай ґрониться у полисках і зблисках.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2010

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 81749 от 06.08.2010

0 | 3 | 2670 | 25.04.2024. 07:00:54

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []