В.Стус. То злочин — помирати рано

Преступно – умирать так рано,
оставить мир, и в мире этом
не долюбить и не доклясть,
и самому сломать покорно
былую гордость. Небеса
осиротить. И лес и поле,
ворчанье пса, черпак кухонный,
и ненаглядной горький взгляд.
Преступно это – возвратиться
назад, предавши подло предков,
что к свету вынесли тебя
в напруженных руках из хлябей
энеолита, мезозоя
морозных вьюг, из пасти зверя,
тебя подняли, словно солнце,
на сильных верою руках.
Стал неуничтожимым ты.
Стократ умножен век тобою,
умножена земля тобою,
и ты умножен – на неё.
Оковы тяжкие – извечный
твой грех. Начни же всё сначала:
не преступленье – грех иметь
наследственный, от обезьяны.
Грех – за себя борьбу оставить
и не высвобождать себя.
Грех – обесценить неба синь,
и звёзд высоких позолоту,
и нежную стыдливость трав,
церковный запах повечерья,
и сумерек грудной хорал.
Вот он – твой грех. Вот – преступленье.
То – враг твой. А вот это – друг
в борьбе. Величие добра
стремящегося к небу мира,
и ласковых очей тепло,
и терпкость женских рук касанья,
калин соцветья, нежность звёзд,
и сохранение людских
порывов духа – вот порука:
придёт спасенья день благой.
Мильоны солнц, сердец мильоны –
мильоны вер – нам служат твёрдо.
На ней же – род людской растёт.

-185-




Оригинал

То злочин — помирати рано
і світ залишити, і в світі
не долюбить, не доклясти,
а, упокореному, гордість
зломити власну. Небеса
осиротити. Ліс і поле,
скавчання пса, кухонний кухоль
і усміх милої гіркий.
Важкий то злочин — повертання
назад. Це чорна зрада предків,
які підносили тебе
на вибухлих руках — з боліт
енеоліту, з мезозою
страшної хуги, з пащ звірів
тебе підносили, як сонце,
на в вірі здовжених руках.
Бо незнищенний ти. Бо вік —
стократ помножений на тебе,
земля помножена на тебе,
помножений на землю — ти.
Страшні кайдани — предковічний
твій гріх. Але почни спочатку:
то не провина — мати гріх,
ще успадкований од мавпи.
Гріх — не боротися за себе
і не випростувать себе.
Гріх — ошукати неба синь,
і золото зірок високе,
і голубливу цноту трав,
церковний запах повечір'я,
і поночі грудний хорал.
Оце — твій гріх. Оце — твій злочин.
Оце — твій ворог. Це — твій друг
по боротьбі. Висока добрість
простертого до неба світу,
ласкава лагідність очей,
жіночих рук терпкавий дотик,
калин суцвіття, добрість зір,
самозбереження людських
душі розрядів — запорука
і порятунок всеблагий.
Мільйони сонць, мільйони серць —
мільйони вір — нам служать твердо.
На ній же — рід людський росте.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2010

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 80689 от 18.06.2010

0 | 1 | 2209 | 18.04.2024. 05:04:22

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []