В.Стус. І явивсь він перед Господні очі

И явился он пред очи Господа, весь
съёжившись, как запуганный кутёнок.
И спросил его Господь: ты кто? – Украинец.
Господь сверкнул на него всепроницающим взглядом
и спросил, напустив на себя гнев:
– Значит, желал независимой Украины?
– Нет, всевышний, промямлил несчастный и
сразу побелел, как стена.
– В ад. Сейчас же. Ибо грешен есть.
За ним явился Господним очам другой
и назвался украинцем.
Господь долго искал, на чём бы
задержаться глазу, нашёл и, забавляясь,
спросил:
– Значит, желал независимой Украины?
– Нет, Господи, я сам мордовал
самостийников, бандеровцев и всякую сволочь.
– Сейчас же в пекло, – распорядился Господь.
И явился очам Господним третий, и
глянув на него, Господь понял: это
тоже украинец.
– Значит, желал независимой Украины, – наки-
нулся он на него, насупив державные брови.
– Желал, мой Господи.
– Ну и что же?
– Сгноили в Сибири, – ответил покойник.
– Вот уж мне эти украинцы – первые
гноят сами себя, вторые – гноят других,
а таких, как ты – гноят единоверцы.
Я не пускаю тебя к себе, – отка-
зал Господь и выгнал его из ада и из рая,
приказав Петру запереть ворота.
– Пустите хоть в пекло, – стал просить
покойник.
– Возвращайся назад и выбирай, что тебе
лучше – рай или пекло, ибо и то и другое
украинцы уже имеют, –
усмехнулся Господь и так легонько дунул,
что несчастный оказался
перед воротами полит. тюрьмы.
– Куда же теперь податься, –
почесал чуб покойник
и, махнув рукой, отправился
в приемную – проситься
        н а    р а б о т у.



Оригинал

І явивсь він перед Господні очі, весь
скулившись, як зацьковане цуценя.
І запитав його Господь: Ти хто? — Українець.
Господь позирнув химородно на нього і за-
питав, напустивши на себе гнів:
— Отже, прагнув самостійної України?
— Ні, всевишній, промимрив нещасний і
одразу пополотнів, як стіна.
— В пекло. Одразу. Грішний бо є.
За ним появився Господнім очам другий
і назвав себе українцем.
Господь довго шукав, на чому б
спинити очі і, віднайшовши, граючись
попитав:
— Отже, прагнув самостійної України?
— Ні, Господи, я сам катував
самостійників, бандерівців і всяку наволоч.
— Одразу в пекло, — розпорядився Господь.
І появився Господнім очам третій, і,
глянувши на нього, Господь зрозумів: це
теж українець.
— Отже, прагнув самостійної України, — наки-
нувся він на нього, насупивши державні брови.
— Прагнув, мій Господи.
— Ну і що ж?
— Згноїли в Сибіру, — відповів небіжчик.
— Ото мені ті вкраїнці — одні
гноять самі себе, другі гноять інших,
а таких як ти, — гноять єдиновірні.
Я не пускаю тебе до себе, — відка-
зав Господь і вигнав його з пекла і з раю,
наказавши Петрові зачинити браму.
— Пустіть хоч до пекла, — став просити
небіжчик.
— Вертайся назад і вибирай, що тобі
краще — рай чи пекло, бо обидва
з них українці вже мають, —
усміхнувся Господь і так дмухнув
завиграшки, що нещасний опинився
перед брамою політ. в’язниці.
— Куди ж тепер податися, —
почухав чуприну небіжчик
і, махнувши рукою, подався
до приймальні — проситися
        н а    р о б о т у.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2010

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 80455 от 07.06.2010

0 | 2 | 2176 | 24.04.2024. 13:04:26

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []