Сергей Плышевский. Луна моя

Дата: 27-05-2010 | 16:42:13

(оригинал)

ЛУНА МОЯ

Моей луне не выпадет удел
свободною парить и неущербной,
её овал, как месяц, похудел
и прячется в расселинах пещерных,
очерчивает контур ворожбы,
но в ворожбу не вкладывает душу,
втыкает пограничные столбы
и ждет, что я границу не нарушу,
не убегу на солнечный алтарь
не буду в свет, как в ванну, окунаться,
и верить, что от смены декораций
удерживает клятва ли, черта ль…

Луна, луна, поэтов тайный друг,
ночной кумир и властный собеседник,
аэростат в безмолвии соседнем –
висишь, как недолеченный недуг,
то низко пролетишь, то свысока
заметишь (или разрешишь заметить?)
а сколько лун погибнет на рассвете,
рассыпавшись на перья-облака,
а сколько новых выкатится лун
из горизонта тающей границы,
где гаснет день и где рассвет роится,
дневной отравы ветреник и лгун…

Ты… выходи, мы вместе побежим
по переплетам, скатам и по крышам,
по чердакам, где спят до снега лыжи,
по кухням, где господствуют коржи,
в ночных кустах разбудим мошкару,
траву, косцами сбитую, взъерошим,
поможем бессловесным и хорошим,
а нехорошим плюнем в кобуру,
а после, как проснутся петухи,
влетим в селение, еще я помню адрес,
и профиль девушки на твой наложим абрис,
а там, глядишь, закончились стихи.

(перевод на украинский)

МІСЯЦЮ МІЙ

Моєму місяцю не вийде безліч днів
ширяти й бути в формах, більш дотепних,
його овал, вже з місяць, як змарнів
і криється в розколинах печерних,
обкреслює лиш контур ворожби,
та в ворожбу не укладає душу,
встромляє прикордонні ці стовпи
й чекає, що кордон я не порушу,
не утечу на сонячний вівтар
не буду в світло, як у ванну, братись,
і вірити - від зміни декорацій
утримує чи клятва, чи межа…

Мій місяцю, поетів тайний друг,
нічний кумир і владний співрозмовник,
аеростат в безмовності, що зовні -
висиш, як незагоєний недуг,
то низько пролетиш, то з височин
помітиш (чи дозволиш, щоб помітив?)
а скільки місяців загине ще до світла,
розсипавшись на пір'ячка хмарин,
а скільки нових місяців спливуть
із горизонту тонучої грані,
де гасне день і де світанок тане,
отрути півдня вітрогон й брехун…

То ти... виходь, зі мною побіжи
по палітурках, схилах і по стріхах,
горищами, де сплять до снігу лижі,
по кухнях, де царять смачні коржі,
в нічних кущах розбудимо мошву,
траву згадаєм в полі наїжачить,
зарадити безмовним і добрячим,
а не добрячим плюнуть в кобуру,
а там, як півень славить заспішить,
влетим до селища, я пам'ятаю двір той,
і профіль дівчини на твій вкладемо контур,
а там, дивись, закінчились вірші.



У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!