В.Стус. І душу облягло знесилля

Душа бессильем распростёрта:
все планы, мысли – прочь теперь?
Поверь же, ну, хотя бы в чёрта,
хотя б в безумие – поверь.
В глазок заглянет изверг твой:
не сдался ли уже бессилью?
В глухой подвал, пропахший пылью
упрятан ты, как в мир иной.
Еще не зверь ты до сих пор?
По стенам плесени цветенье,
замки, решётки. Развлеченье –
вид из окошка в дальний бор.
А пресвятейший верит клир,
что, если смазать стены солью, –
без яда, пыток, лишней боли
кровь выпьют камни, как вампир.


Оригинал

І душу облягло знесилля —
всім замірам наперекір.
Повір же — хоч у божевілля,
бодай у чорта, а — повір.
У вічко зирить бузувір —
чи не скорився ще знесиллю?
Оце, душе, і все весілля
у цьому льосі, потаймир.
Ти ще людина? Ти вже звір?
З кутків несе старою цвіллю.
Замки і ґрати. На дозвілля —
в квадраті шиби дальній бір.
А найсвятіший вірить клір,
що як натерти стіни сіллю —
той й без тортур і трути-зілля
мур вип’є крівцю, як упир.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2009

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 74059 от 31.10.2009

0 | 1 | 2246 | 20.04.2024. 09:00:08

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []