В.Стус. О Боже мій! Така мені печаль

О Господи! Тоскую я. Устал,
и одиночество моё безмерно!
Отчизны – нет! Глаза тропой неверной
ведут меня над бездною у скал.
Таков мой путь – вернусь я, или – не…
Таков мой путь – дорог не выбирая...
Прости меня, земля моя родная.
О матерь, не пошли проклятья мне!
Прочь ухожу я. Шало. Напролом.
Прочь ухожу – озлобленный, разбитый.
Спят розовые сопки, льдом покрыты,
клубится небо чёрным вороньём.
И слепнет вечер. Контур гор встаёт –
как будто из картонного декора.
Куда твоя дорога – вниз ли, в гору?
Пошёл туда. Пошёл туда. Вперёд!


Оригинал

О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя така безмежна!
Нема — Вітчизни! Око обережно
обмацує дорогу між проваль.
Ото — мій шлях: повернення чи — не...
Ото — мій шлях: світ-за-очі. Єдине.
Прости мені, кохана Батьківщино.
О матере, не проклени мене!
Я — геть подався. Шалом. Навмання.
Я — геть подався, стомлений од люті.
Рожеві сопки, кригою окуті,
а понад ними — чорне вороння.
І сліпне вечір. Контур гір — немов
з картону вирізаний — для декору
і вся тобі дорога — вниз чи вгору.
Пішов туди. Пішов туди. Пішов!

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2009

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 72094 от 25.08.2009

0 | 2 | 3571 | 20.04.2024. 17:14:37

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []