В.Стус. Ці сосни, вбрані в синій-синій іній

Убравшись в иней синий-синий, сосны,
взбежав на взгорье, замерли. Мерцаньем
погостным, даже, может быть – межсветным
они открыли мне узоры душ:
омытые нездешнею водою,
в сиянье неземных блаженных вёсен,
в недостижимо белой белизне –
они стоят в короне снеговой.
И свет – далёкий – там, за лёгкой тенью
мелькнувших перепутий – сиротеет
от холода разлуки, и от стужи,
от ослепляющих извечных счастий.
Узорчаты, задумчивы, прозрачны,
в торжественном молчании хрустальном –
одно возвышенное изумленье
не утолённых, к жизни жадных душ!
Вот так бы отстранившимся и жить,
чаруя свет своим недвижным взглядом.
Какая царственная эта роскошь
и всепрощенье добрых всеочей!
И каждою весною – мне дары:
богорождённость эта, святость вечная,
свет этот робкий трепетных рассветов
средь жертвенных миров, что зажигает
меня нетленным, ломким, будто лёд,
огнем певучих сверхторосов – льдин.



Оригинал

Ці сосни, вбрані в синій-синій іній,
на взгір’я збіглі і завмерлі, мерехтом —
чи то цвинтарним ачи межисвітнім —
мені відкрили візерунки душ:
омиті потойбічною водою,
у сяйві тамземних просвітлих весен,
у білій білоті недосягання —
вони стоять в короні сніговій.
І світ — далекий — за малою тінню
миттєвих роздоріж — посиротіє
од холоду розлуки, і од стужі,
і од навічних сліпосяйних щасть.
Узорені, роздумані, прозорі,
піднесені, знімілі, кришталеві,
немов одне високе чудування
невговтаних, життя жадібних душ!
Отак — відсторонитися і жити,
світ чарувати поглядом осклілим.
Яка недоторканна ця пишнота
і всепрощення добрих всеочей!
Мені за березневі є дари —
оця богорожденність, стала святість
оце світіння полохких світань
світів жертовних, що мене запалює
всенепогасним і ламким, як крига,
огнем співучих надторосів — криг.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2009

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 70467 от 16.06.2009

0 | 1 | 2389 | 24.04.2024. 06:13:21

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []