В.Стус. Мені зоря сіяла

Звезда сияла мне сегодня утром
окно пронзив. А с нею благодать,
такая ясная, вошла мне в душу
смиренную... И я постиг блаженно:
что та звезда – осколок давней боли,
он вечностью пропитан, как огнём.
Горит звезда – как вестница пути,
и доли, и креста – как будто матерь
предвечная, возвышенная в небо
(в пространство справедливости), прощает
тебе порыв отчаянья, дает
надежду веры, что далёкий космос
твой слабый зов услышав, отозвался
желанием сочувствия сокрытым
и несогласья высшего огнем:
ведь жизнь – не одоленье рубежей,
но привыкание и наполненье
самим собою.
               Мать одна умеет
жить и светить, как в небесах звезда.


Оригинал

Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумирену, що я збагнув блаженно:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (від землі
на відстань справедливості), прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання рубежів,
а навикання і самособою-
наповнення.
               Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.

18 січня 1972

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2009

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 69746 от 06.05.2009

0 | 4 | 13844 | 19.04.2024. 19:40:09

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []