В.Стус. У німій, ніби смерть, порожнечі свічад

В бессловесном, смертельном безлюдье зеркал
пересохшая темень шуршит, как песок,
и высокий, как крик, тонкогорлый певец
дух подъемлет над телом своим.
И возносится ввысь. И в удавке беды
аж зашелся кривой от призывов кадык,
аж на грани зеркальные брызнула кровь!
Ночь сгущается, будто хрусталь.
Стерегись же шальная, больная душа!
Взгляд и слух обостренный – однажды убьют!
И вскричала обрезанным нервом струна,
и пугливый вскричал полусон хрусталя,
и вскричала зеркал пустота.



Оригинал

У німій, ніби смерть, порожнечі свічад
пересохла імла шебершить, мов пісок,
і високий, як зойк, тонкогорлий співак
став ширяти над тілом своїм.
Дух підноситься д’горі. У зашморзі бід
аж зайшовся кривий од волання борлак,
аж огранням дзеркал заросилася кров!
Ніч зсідається, наче кришталь.
Начувайсь, навіжена, скажена душе!
Бо вдивляння, вслухання — зненацька уб’ють!
І зверескнула нервів утята струна,
і зверескнув пугкий напівсон кришталю,
і зверескнула пустка свічад.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2008

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 65371 от 24.10.2008

0 | 0 | 2315 | 25.04.2024. 03:36:40

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []