Дмитро Креминь. ПИЗАНСКАЯ БАШНЯ

Дата: 30-08-2008 | 18:03:15

ПИЗАНСКАЯ БАШНЯ

Я съездил в Пизу. Падающей башне
Ответно поклонился наяву.
Я – независим. Ветра бесшабашней,
сам в башне, как безбашенный, живу.

Имперский блеск, и забытье колоний,
Врожденный страх невидимых тенёт…
Мы вырвались из плена вавилоний,
Но на плечах – фантомной башни гнёт.

Тут суть не в историческом капризе,
А просто у веков один рефрен:
Мы все – пизанцы, все мы - в вечной Пизе.
Гармонии хотели? Вот вам - крен!

Карабкаюсь мурашкой по карнизу –
На башню века, дерзок и силен.
Не первый я… Но всех послали в Пизу!
И след потерян, да каких имен!..

А в нашем Диком поле – суховеи,
иссохло горло, высохли слова.
Мадонны подались в ночные феи,
старинный храм разобран на дрова.

Пейзане мы. Возьмемся за мотыги.
Пизанцы – знаем шаткий свой шесток…
Но проступает кровью в древней книге
Кармин и червлен яснозорких строк.

Белым бела – земля в снегу застыла.
И луч надежды башню золотит,
Когда архистратига Михаила
Крыло –
и в наши степи залетит.

Оригинал

ПІЗАНСЬКА ВЕЖА

Я був у Пізі. Підіймавсь на вежу,
Яка давно й ніяк не упаде.
Я незалежний. Сам собі належу.
Живу у вежі, як ніхто й ніде.

Імперський час, і небуття в колонії,
Ростральної колони висота...
Ми вийшли із Єгипту й Вавілонії,
Та гнуть доземно – вежі і літа.

І думав я: на часовому зрізі –
То дерева, то старовинних веж, -
І ми – пізанці. Ми у вічній Пізі,
А рівновагу в цьому не знайдеш.

Комахою на вежу віку лізу,
На розмах крил, на розмах цих рамен.
А хто тут був? Усіх послали в Пізу, -
Не видно й сліду, і яких імен!

А в нашім Дикім полі – суховії,
І сушить губи, сушить душі нам.
Сотворено мадонну із повії,
І спалено наш дерев’яний храм.

Пейзани ми. Пізанці ми у Пізі.
Герб – страховидло черепа й кісток.
І підпливає кров’ю в древній книзі
Кармін і черінь древніх сторінок.

А ця зима – немов сторінка біла.
А вежа серед степу – золота.
Крило архистратига Михаїла
До нас у Дике Поле заліта.

У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!