Василь Стус (1938-1985). 2 стихотворения

 
Как обезьяна в стае обезьян
живу, и грешным лбом с печатью грусти
о твердокаменные стены бьюсь я –
их грязный раб, общественный изъян.
Вокруг – лишь обезьяны, чередою
проходят важно, смотрят свысока.
Свихнуться легче мне, чем быть собою,
ну, ни зубила нет, ни молотка.
О Боже правый, тяжкая докука –
принять умом слепорождённым суть:
ты в этом мире – только сгусток муки,
замлевший и разжиженный, как ртуть.

-08-


Оригинал

Отак живу: як мавпа серед мавп
чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

~~~~~~~~



Припав к огню воспоминаний давних,
в бескрайней этой и глухой разлуке,
где нет ни звёзд, ни месяца, где даже
и ветер не подует, согреваю
свои ладони стылые. Я жду
рассвет заснувший где-то, и смотрю,
перебирая жизнь свою, как чётки,
чтоб в смертное отчаянье не впасть,
и боли одиночества не сдаться.
Сижу, упёршись локтями в колени,
подпихивая гаснущие угли,
что полыхают, искрятся, дрожат,
непредсказуемо. О свет мой белый,
не ночью ли глухой ты мне приснился,
иль о тебе я память приберёг
моих далёких предков? Или, может,
ты, в хлопотах о зимах прехолодных,
был создан одиночеством палящим,
безмерно долгим - из души моей?

-74-


Оригинал

Схилившись до багаття давніх спогадів,
на цій безмежній виглухлій розлуці,
де ані зір, ні місяця нема,
де навіть вітер не подме, я грію
пограбілі долоні, виглядаю
геть забарного досвітку. Дивлюсь,
перебираючи життєві чотки,
аби не провалитися у розпач
і не піддатись смертній самоті.
Сиджу, поклавши лікті на коліна,
поштурхуючи вугілля пригасле,
що бурхає, і блищить, й тремтить,
уяві непідвладне. Білий світе,
чи ти мені наснився ночі глупої,
чи я про тебе пам’ять приберіг
моїх далеких предків? Чи самотність —
така безмежно довга і жалка —
тебе створила із душі моєї,
стараючись про зими холоднеч?

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2008

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 60390 от 27.03.2008

0 | 3 | 4517 | 24.04.2024. 01:18:46

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []