Мої білі і вільні

Чорних віршів…

Ніколи, ніколи, ніколи!


Білобарвною хмарою линуть,

здригнувшись і сплутавшись вщент,

зграї верлібрів моїх,

що підганяються натхненно

та скипають поволі у пристрастях простору періодів своїх,

переплітаючи поривами завірюхи сенсів,

переливаючись в дзвінкий рій букв,

з яких ліплю натхненне

слово і слово, і слово…

І сплутавши клубок,

тихо тягну їх за нитку Аріаднину,

щоб сказати:

  • Чорних віршів…

  • Ніколи, ніколи, ніколи!





Цікава робота, Ісхак! Рада читати Вас на Поезії ру

Спасибо, Тамара, спасибо.