В.Стус. Ще вруняться горді Славутові кручі

Ещё зелены́ над Славутичем кручи,
и светлая речки колышется гладь,
но он приближается – тот неминучий
твой шаг, твой последний – в глубокую падь.
И солнце высóко и небо глубóко,
чуть сердце, волнуясь, груди не порвёт,
но скоро пройдут золотые мороки,
предчувствия голос в безвестность зовёт.
Крылатые выси свои ты покинул,
бездонный провал пред тобою возник,
лишь в памяти вдруг появился – и сгинул
товарищ твой, брат и надёжный мужик.
Пусть дыбятся к небу подъятые кручи,
но видишь, – в ногах обрывается свет,
за землю держись, как терновник колючий,
цепляйся за небо, как яблони цвет.
Круги за кругами, за далями дали,
покуда упруго не выгнется свет,
замрут тополя в безысходной печали,
прощайте, знакомцы! Родные, привет.
Уже недалёк тот бескрайний, чужбинный,
листвою багряною убранный край…
Живи Украина, моя Украина,
родная Украйна, навеки прощай.




Оригинал

Ще вруняться горді Славутові кручі
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминає, навік проминає
твій час, твій останній, попереду – падь.
Ще небо глибоке і сонце високе,
аж серце замало грудей не пірве,
та вже закінчились прекрасні мороки,
бо передчування у безвість зове.
Розкрилені висі твої пронеслися
попереду – прірва – і ока не мруж,
ледь-ледь нагодився – і вже заподівся
старий побратим твій, товариш і муж.
Ще дибляться д’горі піднесені кручі,
та глянь, у ногах обривається світ,
чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
За обрієм обрій, за далями – далі,
допоки напруглий не видметься світ,
і гробнуть тополі в тягучій печалі,
прощайте, облиці! Кохані, привіт.
Бо вже ослонився безокрай чужинний,
кучериться щедро багряний розмай,
прощай, Україно, моя Україно,
кохана Вкраїно, щаслива бувай.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2013

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 101894 от 08.11.2013

0 | 1 | 2794 | 20.04.2024. 04:22:24

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []